науково-методична проблема

 Проектна технологія -

модель особистісно зорієнтованого процесу трудового навчання

ВСТУП

Трудова підготовка в сучасній загальноосвітній школі має бути гнучкою та пристосованою до технічних, економічних, соціальних потреб суспільства та спрямованою на те, щоб допомогти випускникам середніх навчальних закладів у професійному самовизначенні, оволодінні методами творчої діяльності в умовах ринкової економіки.

Провідним напрямом реалізації нового змісту трудового навчання, як підкреслено в Державному стандарті освітньої галузі «Технологія», є проектно-технологічна діяльність, яка інтегрує всі види сучасної діяльності людини: від появи творчого задуму до реалізації готового продукту.

Сучасний зміст трудового навчання розроблений на засадах проектно-технологічної системи, яка базується на гнучкій організації процесу навчання учнів, де пріоритет належить засобам активного навчання та сучасним педагогічним технологіям.

В Україні групою науковців (О. М. Коберник, В. К. Сидоренко, А. І. Терещук, В. В. Бербец, С. М. Ящук та ін..) у численних статтях, посібниках розглядаються питання теорії та практики проектного навчання в загальноосвітній школі.

Усе вище зумовило вибір теми роботи, провідна наукова ідея якої – розширення знань психолого-педагогічних аспектів використання сучасних технологій навчання, зокрема, методу проектів, його технічних особливостей та можливих прийомів застосування.

Предмет дослідження – педагогічні умови і шляхи застосування методу проектів у навчальному процесі.

Об’єкт дослідження –  використання методу проектів в навчальному процесі.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати педагогічні умови використання методу проектів в навчальному процесі, виконати його експериментальну перевірку.

Об’єкт, предмет і мета дослідження обумовили такі завдання:

·                         аналіз соціального і психолого-педагогічного аспектів проблеми використання методу проектів у навчальному процесі у філософській, психологічній, педагогічній літературі;

·                         наукове обґрунтування використання методу проектів на уроках трудового навчання в загальноосвітній школі;

·                         експериментальна перевірка ефективності застосування методу проектів у навчальному процесі.

                      

РОЗДІЛ 1.  СУТНІСТЬ МЕТОДУ ПРОЕКТУ

ТА ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ

1.1.             Поняття методу проектів

«Навчання в загальному вигляді — це передача досвіду старших поколінь молодому поколінню». Спосо­би передачі цього досвіду визначаються видом взаємодії учня і вчителя, тобто ме­тодом навчання. Основною метою навчання є отримання нових знань та оволодіння практичними вміннями і на­вичками. Рівень здобутих знань, їх міцність, уміння за­стосовувати їх під час розв'я­зання завдань різного ступеня складності та абстрактності багато в чому залежить від ме­тоду викладання предмета, тобто від способів передачі нових знань, умінь та навичок.

Визначаючи метод навчан­ня як «систему дій учителя, який, у свою чергу, органі­зовує практичну та пізна­вальну діяльність учня, що веде до засвоєння змісту освіти», І.Я.Лернер зазначає, що «метод залежить від ці­лей навчання, способів за­своєння змісту навчання уч­нем, тобто від способів на­вчання і способів діяльності того, хто вчить» [7, с. 153].

Можна розглянути в загаль­ному вигляді два типи мето­дів навчання: загальнодидактичний та конкретно-предметний. Загальнодидактичні методи — це такі, які загалом можуть бути застосовані до різних дисциплін, конкретно-предмет­ні — методи, зміст яких визна­чається специфікою того чи іншого предмета.

М.Н.Скаткін [5, с. 25] пропонує наступний поділ загальнодидактичних методів навчання: інформаційно-ілю­стративний, репродуктив­ний, проблемне викладення, частково-пошуковий, дослід­ницький.

Інформаційно-ілюстратив­ний метод полягає в тому, що вчитель повідомляє готову ін­формацію, а учні сприй­мають, усвідомлюють і фіксу­ють її в пам'яті. Повідомлення інформації вчитель здійснює усно (розповідь, лекція), за до­помогою друкованого слова (підручник, посібник), прак­тичної демонстрації способів дії (показ способів розв'язуван­ня задачі, виконання певного завдання з використанням того чи іншого програмного засобу). Інформаційно-ілюстративний метод — один з найбільш еко­номних способів передачі інформації. Ефективність його перевірена багаторічною прак­тикою, і він завоював чільне міс­це в навчальних закладах на всіх ступенях освіти.

Репродуктивний метод. Знання, отримані за допомо­гою інформаційно-ілюстративного методу, не формують на­вичок та умінь застосування цих знань. Ефективним мето­дом набуття навичок та умінь є діяльність учнів, яка по­лягає у багаторазовому відтво­ренні здобутих ними знань та показаних їм способів діяль­ності. Вчитель пропонує зав­дання, учні виконують ці завдання — розв'язують подібні задачі, повторюють виконання завдання в конкретному про­грамному засобі за поданим зразком. Для підвищення ефек­тивності цього методу вчителі розробляють системи вправ з використанням методу послідовного ускладнення за­вдання.

Обидва описані методи надають учням знання, уміння та навички, але не гарантують розвитку творчих здібностей.

Проблемний метод. Суть проблемного методу полягає в тому, що вчитель ставить проблему, сам її розв'язує, але при цьому демонструє спосіб розв'язан­ня проблеми, показує шлях думки під час руху до розв'я­зання, послідовність виник­нення гіпотез та їх доведення або відкидання. Основна суть цього методу полягає в тому, що вчитель демонструє зра­зок наукового пізнання, роз­в'язання проблеми, а учні, слідкуючи за логікою, за­своюють етапи розв'язання ці­лісних проблем. Своєрідність цього методу полягає в тому, що учень не лише сприй­має, усвідомлює і запам'ято­вує готові наукові висновки, а й слідкує за логікою доведен­ня, за ходом думки, конт­ролює її переконливість. Про­блемний виклад супроводжу­ється участю учнів у про­гнозуванні наступного кроку для підтвердження гіпотези.

Частково-пошуковий, або евристичний метод. З метою поступового наближення учнів до самостійного роз­в'язування проблем їх необ­хідно попередньо навчити ви­конувати окремі кроки розв'я­зання, окремі етапи дослі­дження. До досягнення цієї мети можна йти кількома шляхами. В одному разі в ході реалізації цього методу учням пропонується зробити висновки із наданих вчителем фактів або висловити при­пущення щодо очікуваного результату, тобто вчитель повідомляє теоретичні відо­мості, а учні намагають­ся їх узагальнити або на їх ос­нові спрогнозувати результат.

Дослідницький метод. Для повноцінного засвоєння до­свіду творчої діяльності й од­ночасного оволодіння знання­ми та уміннями на найвищо­му рівні в педагогічній прак­тиці застосовують дослідниць­кий метод. Цей метод покли­каний забезпечити творче за­стосування знань, оволодіння методами наукового пізнання в процесі пошуку цих методів та їх використання. І головне — цей метод є умовою форму­вання інтересу, потреби в тво­рчій діяльності. Суть дослід­ницького методу слід визначи­ти як спосіб організації пошу­кової, творчої діяльності учнів щодо розв'язання нових для них проблем. Учні розв'язують проблеми, вже розв'язані суспільством, нау­кою, проблеми, які є новими лише для них самих.

Закономірності навчання — організація поступового зрос­тання складності виконуваних учнями завдань, різні мож­ливості учнів залежно від рівня їхнього розвитку — не допускають застосування дос­лідницького методу із самого початку в його завершеній формі — у вигляді проблем, проблемних пізнавальних і практичних завдань. Учнів потрібно навчати так, щоб вони поступово оволодівали окреми­ми етапами наукового пізнан­ня, засвоювали способи розв'я­зування проблем, набували окремих рис творчої діяльності. Методи, відповідно до ви­щеописаної класифікації мето­дів навчання та викладання, відрізняються один від одного за характером пізнавальної ді­яльності, що здійснюється учнями в ході засвоєння зміс­ту дисципліни, та характером діяльності вчителя, що орга­нізовує цю діяльність. Такий принцип поділу методів на­вчання прийнятий через те, що навчання — це передусім пізнавальна діяльність, що здійснюється учнем. Пере­лічені методи можуть бути роз­поділені на дві групи:

1) репродуктивні, до яких належать інформаційно-ілюстративний і репродуктивний, тобто методи, за яких учень засвоює готові знання та від­творює вже відомі йому спо­соби дій;

2)  продуктивні, до яких на­лежать частково-пошуковий і дослідницький методи, які від­значаються тим, що учень от­римує суб'єктивно нові знання в результаті творчої діяльності.

Описані методи характерні для цілісного процесу навчан­ня. Оптимальний варіант — ви­користовувати в процесі на­вчання всі описані методи. Без інформаційно-рецептивного методу не можна починати зна­йомство з принципово новою для учня інформацією. Навич­ки та уміння без репродуктив­ного методу не можуть бути за­своєні повною мірою. Методи проблемного навчання дають змогу навчити учнів само­стійно здобувати знання, засто­совувати раніше засвоєні знан­ня для розв'язування нових за­вдань та оволодівати досвідом творчої діяльності.

Одним з найбільш поширених видів дослідницької праці школярів в процесі навчання сьогодні є метод проектів.

Термін «проект» у перекладі з латинської projection означає «кинутий вперед – задум, план тощо».

Процес впровадження методу проектів пройшов свій історичний шлях як в Україні, так і за її межами.

Проектне навчання виникло у другій половині ХІХ століття в США, де застосовувалося спочатку у сільських школах, а вже на початку XX століття — в загальноосвітніх школах. Як ствер­джує К. Баханов, для визначення Д. Снезденом було вперше вжи­то термін «метод проектів» [1, с.6]. У методі проектів як педаго­гічній технології відображено комплекс ідей, які найчіткіше були розроблені американським педагогом і філософом Джоном Дьюї (1859—1952 рр.) — освіта має базуватися не на тих знаннях, які дитині стануть у пригоді у майбутньому, а на тому, що дитині по­трібно саме сьогодні, на проблемах його реального життя. Теоретичною основою такого підходу є «метод проектів», розроблений у 20-х роках XX ст. американським педагогом В. Кілпатриком на основі концепції прагматизму Джона Дьюї. Відповідно до якої, учні безпосередньо залучаються до практичної діяльності, в процесі якої опановують теоретичні знання, необхідні для виконання певних завдань. Метою впровадження «методу проектів» В. Кілпатрик вважав «виховання людини, що вміє працювати, постійно проявляючи свою ініціативу, ставить собі масштабні практичні завдання й уміє їх використовувати».

Наприкінці 80-х років відлуння проектної системи спостерігається в технології колективних творчих вправ (комунарська методика І. Іванова). З середини 90-х років метод проектів знову починає привертати до себе увагу педагогів російських та українських шкіл. [1, с. 28-29]

Отже,   розробку  методу   проектів  здійснювали  Дж. Дьюї,  Д. Каттерік,  В. Кілпатрик, В. Монда, А. Папандреу, Д. Снезден. У сучасній педагогіці метод проектів досліджували такі російські та українські вчені, як В. Гузєєв, Д. Левітес, В. Н. Курицина, Є. Полат, Г. Селевко, Сергєєва Л.Н., К. Баханов, А. Касперський, О. Пєхота, О. Пометун, Л. Пироженко та інші. Практичні аспекти використання методу проектів детально розробили автори системного курсу «Intel» (Навчання для майбутнього).

У сучасній дидактиці вважається, що вміння виконувати метод проектів є показником високої кваліфікації,  а сам метод — прогресивною технологією навчання та розвитку учнів. У цьому сенсі говорять про технологію проектування як технологію XXI століття.

1.2.         Метод проектів – освітня технологія

Специфічне використання термін «проект» отримав в освітній практиці.

В. Х. Кілпатрик, професор педагогічного коледжу, у 1918 році написав роботу «Метод проектів», дав таку характеристику методу проектів: «Метод проектів – це метод планування доцільної (цілеспрямованої) діяльності в зв’язку з вирішенням певного навчально-виховного завдання в реальній життєвій обстановці».

Існують різні сучасні тлумачення, за якими проект — це:

o   будь-яка діяльність, спрямована на визначення комплек­су окремих кроків;

o   задум певного нового об'єкту, матеріалізований у крес­леннях, схемах, іншій документації;

o   проблемні завдання високого ступеня складності, розрахо­вані на довго тривалість вирішення в процесі діяльності; певна форма організації великих і відносно самостійних самопочинань;

o   форма перебудови цілеспрямованої діяльності; досить тривала й послідовна діяльність, яку виконує лю­дина для досягнення реальної мети та вирішення життє­вої проблеми;

o   дія, яку виконують у природних умовах і яка містить вирішення порівняно складного завдання; оригінальна практико-орієнтована робота інтегрованого, міжпредметного й творчого змісту, у якій учень (учи­тель) вирішує конкретні навчальні, культурні, соціальні завдання дослідницького й прикладного характеру, напо­внюючи роботу новим освітнім (для учителя — педагогіч­ним) змістом і практичним смислом;

o   завершена й завершальна форма творчо організованої са­мостійної роботи людини;

o   феномен мудрості, тлумачення всього сущого, розгляд іс­тини в її відриві від добра й краси.

У дидактиці — це певний спосіб цілеспрямованої реалізації про­цесу навчання, досягнення поставленої мети.

Отже, метод проектів — це сукупність операцій оволодіння певною сферою практичного чи теоретичного знання, тією чи ін­шою діяльністю; це шлях пізнання, спосіб організації процесу піз­нання. У зв'язку з цим Є. Полат писав, що якщо ми говоримо про метод проектів, то маємо на увазі саме спосіб досягнення дидак­тичної мети через детальну розробку проблеми (технологію), яка має завершитися досить реальним, практичним результатом [9]. Тобто, метод проектів є педагогічною технологією, яка за визна­ченням С. Сисоєвої, «відображає реалізацію особистісно орієнтова­ного підходу в освіті і сприяє формуванню уміння адаптуватися до швидкозмінних умов життя людини постіндустріального суспіль­ства» [10, с. 30]. Таким чином, мова йде про технологічність мето­ду проектів, тобто про педагогічну технологію, яка за визначенням О. Пометун і Л. Пироженко є «комплексом, що складається із за­планованих результатів; засобів оцінки для коригування та вибору оптимальних методів, прийомів навчання для конкретної ситуації; розробленого вчителем на цій основі набору моделей навчання» [11, с. 26]. А також, педагогічна технологія — це проект і реалі­зація системи послідовного розгортання педагогічної діяльності, спрямованої на виховання вільної, відповідальної особистості як суб'єкта й проектувальника життя тощо.

Метод проектів — це освітня технологія, спрямована на здобуття учнями знань у тісному зв'язку з реальною життєвою практикою, форму­вання в них специфічних умінь та навичок завдя­ки системній організації проблемно-орієнтова­ного навчального пошуку.

Проектна технологія передбачає системне і послідовне моделювання вирішення проблемних ситуацій, які потребують від учасників навчаль­ного процесу пошукових зусиль, спрямованих на дослідження та розробку оптимальних шляхів створення проектів, їх неодмінний захист і аналіз результатів.

Метод проектів допомагає формувати особистісні риси, які розвиваються лише в діяль­ності й не можуть бути засвоєні вербально. Під час роботи над проектом діти набувають досві­ду індивідуальної самостійної діяльності.

Метод проектів:

•  стимулює учнів до розв'язання проблем, які потребують певної суми знань;

•  розвиває критичне мислення;

•  формує навички роботи з інформацією (учні добирають потрібну інформацію, аналізують її, систематизують);

•  допомагає вирішувати пізнавальні й творчі завдання в співпраці, де учні виконують різні со­ціальні ролі.

Метод проектів припускає розв'язання певної проблеми, яка передбачає, з одного боку, ви­користання різноманітних методів, засобів нав­чання, а з іншого — інтегрування знань і вмінь з різних галузей науки, техніки, творчих галузей. Результати виконання проектів мають бути «від­чутними», тобто, якщо це теоретична проблема, - то конкретне її розв'язання, якщо практична - готовий продукт проекту.

1.3.         Вимоги до проектів на уроках трудового навчання

 Організаційно-педагогічні:

·        логічне продовження процесу оволодіння навчальним мате­ріалом;

·        комплексне відбиття вивчених питань і практичних робіт протягом навчального року;

·        профорієнтаційна спрямованість.

Психолого-фізіологічні:

-         відповідність рівню підготовки учнів, їхнім індивідуальним, віковим і фізіологічним можливостям;

-         забезпечення санітарно-гігієнічних і безпечних умов праці.

Технолого-економічні:

-         відповідність матеріально-технічним можливостям навчаль­них майстерень;

-         облік регіональних, національних особливостей і місцевих умов;

-         використання раціональних технологій, економічність, екологічність, відповідність вимогам дизайну.

РОЗДІЛ ІІ. ПРОЕКТНА ТЕХНОЛОГІЯ – МОДЕЛЬ ОСОБИСТІСНО ЗОРІЄНТОВАНОГО ПРОЦЕСУ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ

2.1. Зміст проектно-технологічного навчання в умовах особистісно орієнтованого навчання

Метод проектів передбачає використання вчителем особистісно-орієнтованого підходу до навчального процесу, що підтри­мується такими дидактичними принципами:

дитипоцентризм — у центрі творчої діяльності знаходиться учень, який проявляє свою ак­тивність; у разі використання проектного навчання у нього є всі можливості для само реалізації;

кооперація — у процесі роз­в'язання проблемних завдань здійснюється взаємодія між уч­нями і вчителем або ж учнів між собою у проектних групах; пе­редбачається залучення консуль­тантів з різних сфер діяльності;

опора на субєктивнии досвід учня — кожен школяр мас мож­ливість застосовувати наявні у нього знання і досвід;

індивідуальність — урахуван­ня інтересів учнів до певного ви­ду діяльності, темпу роботи, рів­ня розвитку творчо-технічних здібностей;

вільний вибір — самостійний вибір теми проекту, мета, парт­нерів, джерел і способів одер­жання інформації, методів до­сягнення результатів та форми їх подання;

зв’язок діяльності і реального життя — відбувається поєднан­ня теоретичних знань та практич­них дій; проектна діяльність пев­ною мірою спрямована на поліп­шення сприйняття навколишнього світу; проект передбачає результат.

Останнім часом у шкільній практиці все частіше використо­вується метод проектів, що об­умовлює різне тлумачення їх сут­ності. Звернемо увагу на обов'яз­кові критеріальні вимоги до тлумачень: наявність значущої  у творчому плані проблеми, що ви­магає інтегрованих знань та до­слідницького пошуку для її ви­рішення; практична, теоретична або пізнавальна значущість ре­зультатів, діяльність учнів (інди­відуальна, парна, групова); кін­цева мета проектів; базові знан­ня і різних галузей, що потрібні для роботи над проектом; струк­турованість проектної діяльно­сті; використання дослідниць­ких методів (визначення проб­леми завдань, висунення гіпотези, визначення шляхів виконання проекту, оформлення кінцевих результатів, аналіз одержаних да­них, підбиття підсумків, корек­тування, висновки).

Виходячи з цього, можна ви­значити структурні елементи про­ектної технології.

1. Презентація ситуацій, які да­ють змогу виявити одну чи кілька проблем з визначеної тематики.

2.  Висунення гіпотези вирі­шення поставленої проблеми («мозкова атака»); обговорення й обґрунтування кожної з гіпотез.

3.  Обговорення методів та можливих джерел інформації для перевірки поставленої гіпотези; оформлення результатів.

4.  Робота над пошуком фактів, аргументів, підтверджуючих або заперечуючих гіпотезу.

5.  Захист проектів (гіпотез ви­рішення проблем).

6.  Висунення нових проблем.

Метод проектів, тобто навчан­ня у співпраці знаходить все більше по­ширення в системах освіти різ­них країн світу. Причин тому кілька і коріння їх не тільки у сфері педагогіки, але, головним чином, у сфері соціальній:

1) необхідність не стільки пе­редати учням певні знання, скіль­ки навчити одержувати їх само­стійно, вміти користуватися на­бутими знаннями для розв'язання нових пізнавальних і практич­них задач;

2)   актуальність одержання ко­мунікативних навичок і умінь,
тобто умінь працювати в різноманітних групах, виконуючи різ­ні соціальні ролі (лідера, вико­навця, посередника тощо);

3)   актуальність широких люд­ських контактів, знайомств з різ­ними підходами та точками зо­ру на одну і ту саму проблему;

4) значущість для розвитку людини уміння користуватися дослідницькими методами: зби­рати інформацію і факти, вміти їх аналізувати з різних точок зору, висувати гіпотези, робити висновки.

      Якщо випускник школи ово­лодіє вказаними навичками та вміннями, він буде пристосованішим до життя, чіткіше орієн­туватиметься в різноманітних си­туаціях, продуктивніше працю­ватиме в різних колективах.

Для того щоб оволодіти ме­тодом проектів, необхідно зна­ти, що проекти можуть бути різ­ними. Розглянемо типологію про­ектів за певними ознаками.

1. Домінуючий метод або вид діяльності (дослідницький, твор­чий, інформаційний, практико-орієнтований тощо).

2.Змістовний аспект проекту (літературна творчість, природо­знавчі дослідження, конструкторсько-технологічна творчість, еко­логічні, історичні аспекти тощо).

3.Характер координації про­екту (безпосередній: жорсткий,
гнучкий; прихований: імітує учас­ники проекту).

4.Характер контактів (кон­такти між учнями одного класу, школи, міста, регіону тощо).

5.Діяльність учасників проек­ту (індивідуальна, парна,групова).

6.Тривалість проекту (корот­ко-, середньо- та довготерміно­вий, епізодичний).

Робота над проектом — прак­тика особистісно-орієнтованого навчання у процесі конкретної діяльності учня, па основі його вибору, з урахуванням його ін­тересів. Навчальне проектуван­ня орієнтоване, перш за все, на самостійну роботу учнів, яку во­ни виконують упродовж визна­ченого відрізку часу.

Безумовно, будь-яка робота над темою чи просто групова ро­бота не може називатися мето­дом проектів. Технологія проек­тування передбачає вирішення учнем або групою учнів пробле­ми, що потребує використання різноманітних методів, засобів навчання, а також інтегрування знань, умінь з різних галузей науки, техніки, творчості.

Результати виконання проектів повинні бути «відчутними-якщо це теоретична проблема - конкретне її вирішення, якщо практична — конкретний результат, готовий до впровадження.

2.2. Методика вибору творчого проекту

          Успіх проектної діяльності залежить від теми проекту – наскільки вона цікава учням, наскільки проблеми, які вона вирішує, зачіпають життя школяра, чи бачать вони сенс у його розробці. Тому важливо, щоб учні брали активну участь у виборі теми проекту. Мета вчителя на цьому етапі – активізувати пізнавальну активність учнів, показати цікаві аспекти досліджень навколишнього світу.

           Підходи до вибору теми творчого проекту:

- тему обирає учитель, виходячи з вимог шкільної програми;

- тему обирає учитель, виходячи з потреб, інтересів учнів;

- тему обирають учні;

- тему обирають учні разом з учителем;

Тему проектів визначає адміністрація школи і пов’язана вона з проблемами шкільного життя.  

Напрямки творчих проектів учнів на уроках трудового навчання: школа, шкільна майстерня, дозвілля, дім, виробництво, техніка, технологія, кулінарія, одяг, ринок, імідж, декоративно-ужиткове мистецтво, агрономія.

Тема проекту може бути сформульована так: об’єкт, дослідження, проблема, діло.

2.3. Індивідуальний підхід у процесі трудового навчання

Особистісно орієнтоване навчання спрямо­ване на вирішення таких проблем гуманізації за­гальної середньої освіти, як:

1) підвищення престижу шкільної освіти;

2) розвиток в учнів стійкого інтересу до пізнан­ня, бажання та вміння самостійно вчитися;

3)подолання труднощів, викликаних генетично та соціально обумовленими відмінностями в рівні розвитку дітей;

4} формування основ базової культури особис­тості.

Сутністю особистісно орієнтованого навчан­ня € партнерство всіх учасників навчально-вихов­ного процесу, затвердження ідей гуманізму, стиму­лювання до творчості й самореалізації як дітей, так і педагогів. Воно відбувається у постійній вза­ємодії двох діяльностей: викладання й засвоєння. Викладає педагог, який передає, навчає, допома­гає опанувати певний зміст, способи діяльності тощо. Школяр, засвоюючи, навчається; тобто від­бувається процес учіння.

Метою особистісно орієнтованого навчання є виявлення суб'єктного досвіду кожного учня та на­дання психолого-педагогічної допомоги в становленні його Індивідуальності, у життєвому самовиз­наченні, самореалізації.

Термін «суб'єктний досвід» означає досвід життєдіяльності, набутий дитиною до школи в кон­кретних умовах родини, навколишнього середо­вища, у процесі сприймання та розуміння нею сві­ту людей і речей. Суб'єктний досвід називають особистим, індивідуальним, життєвим, стихій­ним тощо. У цих назвах відображені різні джерела придбання цього досвіду, різні його аспекти. Тер­мін «суб'єктний» установлює належність досвіду конкретній людині. Водночас він не дає оцінку його Істинності, науковості, несуперечності з пози­цій суспільно-історичного пізнання [9].

Якщо традиційна освіта наближає кожного учня до параметрів особистості з попередньо за­даними якостями, то особистісно орієнтоване на­вчання виходить з визнання унікальності суб'єктного досвіду самого учня як важливого джерела індивідуальної життєдіяльності. У на­вчальному процесі відбувається поєднання того, що вивчається, та суб'єктного досвіду, його «окультурювання», збагачення.

Головними завданнями особистісно орієнто­ваного навчання є:

1) розкриття індивідуальних пізнавальних мож­ливостей кожного учня;

2)розвиток його індивідуальних пізнавальних здібностей;

3)допомога в самопізнанні, самоактуалізації, самореалізації, самовизначенні;

4)формування культури життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати власне жит­тя.

       Урахування здібностей кожного школяра – головна умова індивідуалізації трудового навчання, від якої значною мірою залежить розвиток учня відповідно до його потенційних задатків.

       Специфіка трудового навчання  полягає в перетворювальному характері навчально-трудової діяльності учнів і вимірюванні її результатів матеріальними продуктами – ескізами, кресленнями, схемами, напівфабрикатами, готовими виробами тощо.

       Індивідуальні відмінності учнів виявляються у процесі трудового навчання дуже багатогранно. Найоптимальніше для практичної роботи в школі  - поділяти учнів на п’ять однорідних груп:

-        обдаровані «універсали»,

-        здібні практики з перевагою технічного мислення,

-        здібні практики з перевагою сенсомоторики,

-        «середня»,

-        «слабкі».

       1.         Обдаровані «універсали»
Однаково швидко й легко за­своюють теоретичний і практич­ний навчальний матеріал; вільно володіють технічною термінологією­, ерудовані в техніці, у тому числі в галузях, не пов'язаних безпосередньо зі змістом занять. Дуже рідко звертаються за допо­могою до вчителя, тільки в без­ вихідних ситуаціях.

2.   Здібні «практики» з пере­вагою технічного мислення

Продумане планування дій; без особливого Інтересу вивча­ють теоретичні відомості за­гально-технічного характеру; практична кмітливість під час розв'язування трудових завдань; прагнення вирішувати проблеми самостійно, але без поспішності; виконують нестандартні завдан­ня; допомагають учителеві в під­готовці уроку; усно відповідати не прагнуть.

3.   Здібні «практики» з пере­вагою сенсомоторики

Інтуїтивне осмислення за­вдань, відступають від плану ро­боти, що може покращити ре­зультат; рухи швидкі й точні.

    Характерна акуратність, ор­ганізованість, працюють трива­лий час без перерви.

4.   «Середні»

Відсутність інтересу до на­вчального матеріалу призводить до помилок; працюють «задовіль­но», час від часу звертаючись до вчителя; ті учні, які мають сенсо-моторні дані (окомір, координа­ція і точність рухових дій), не ви­користовують їх, а ті, які не мають цих даних, досягають середнього рівня завдяки наполегливості; відсутня творча уява; до середніх часто належать учні з добре роз­виненим словесно-логічним мис­ленням та інтересами поза трудо­вим навчанням, тому мають успі­хи в усних відповідях.

5.   «Слабкі»

Виконують лише деякі най­простіші завдання; важко за­пам'ятовують теорію; важко сприймають правила безпечної праці та принципи роботи; потрі­бен постійний контроль з боку вчителя; іноді дії випереджують думки; ефективно можуть працю­вати за зразком; потрібне багато­разове пояснення; швидка втом­люваність; фізичні дані непогані.

На уроках трудового навчан­ня вчитель може використовува­ти запропоновані характеристи­ки умовних груп школярів з ме­тою диференційованого добору для кожної із них тих чи інших технічних задач, трудових за­вдань.

     Групова    робота   особливо важлива під час виконання твор чих завдань.

Розглянемо приклад твор­чого завдання на уроці в 6 класі при вивченні теми «Художнє конструювання виробів».

Кожна група отримує модель фартуха. Моделі мають різну форму низу й однаковий набір кишень (з різними формами ниж­нього зрізу).

Учні повинні дібрати кишеню такої форми, яка краще підхо­дить до фартуха.

Від правильного вибору ки­шені залежить зовнішній вигляд фартуха. Бригадир кожної брига­ди повинен захистити рішення групи і пояснити, чому вибрали саме таку форму кишені.

Якщо в класі немає можливос­ті поділити учнів на групи, то ди­ференційовані завдання краще запропонувати індивідуально. Можуть бути й Інші ефективні за­соби — учитель повинен вибра­ти або розробити їх самостійно.

Проблема Індивідуального підходу до учнів у трудовому на­вчанні — одна із найбільш склад­них і малодосліджених.

У кожному разі від учителя вимагається високий професіо­налізм і творчість, щоб відмови­тися від традиційної фронталь­ної роботи з учнями і домагатися переорієнтування навчального процесу на особистість школяра.    

   

                                                              ВИСНОВКИ

Оновленому суспільству потрібні люди, які можуть самостійно мислити, здатні до самореалізації на основі об’єктивної самооцінки. Головне завдання сучасної школи – підготовка маленької людини до самостійного життя. Випускнику школи необхідно вирішувати реальні завдання в суперечливих і складних умовах сучасного буття.

Одним із кращих прикладів формування та розвитку життєвих компетенцій учнів, використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій у навчально-пізнавальній діяльності є проектна методика, яка використовує принципи рефлексії, партнерство, неординарність, креативність, толерантність.

М.Н.Скаткін [5, с. 25] пропонує наступний поділ загальнодидактичних методів навчання: інформаційно-ілю­стративний, репродуктив­ний, проблемне викладення, частково-пошуковий, дослід­ницький.

Одним з найбільш поширених видів дослідницької праці школярів в процесі навчання сьогодні є метод проектів.

Термін «проект» у перекладі з латинської projection означає «кинутий вперед – задум, план тощо».

Процес впровадження методу проектів пройшов свій історичний шлях як в Україні, так і за її межами.

Специфічне використання термін «проект» отримав в освітній практиці.

Метод проектів — це освітня технологія, спрямована на здобуття учнями знань у тісному зв'язку з реальною життєвою практикою, форму­вання в них специфічних умінь та навичок завдя­ки системній організації проблемно-орієнтова­ного навчального пошуку.

Алгоритм роботи над проектом визначаємо як п’ять «П»: Проблема – Планування – Пошук інформації - Продукт – Презентація.

Сьогодні неможливо навчати традиційно: нові завдання сучасної освіти потребують іннова­ційних підходів, звернення до особистості учня з її потребами та інтересами. Завдання сучасного вчителя — організувати навчання таким чином, щоб випускник школи вмів застосовувати набуті знання у житті, розумів, що знання можуть стати в на­годі в будь-якій життєвій ситуації, як на професійному, так і на соціально-побутовому рівні, що будь-яка з наук не існує сама по собі, її тісно пов'язана з життям. Тому виникає необхідність застосовувати інтерактивні технології, до яких відноситься і проектна діяльність.

У сучасній дидактиці вважається, що вміння виконувати метод проектів є показником високої кваліфікації,  а сам метод — прогресивною технологією навчання та розвитку учнів. У цьому сенсі говорять про технологію проектування як технологію XXI століття.

                                            

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.     Баханов К. О. Життєтворчі проекти в навчанні історії України: посібник для вчителів/К. О. Баханов, В. А. Нищета. – Х.:Основа, 2008. –Вип.2 (50).-133с.

2.     Беспалько В. П. Слагаемые педагогической технологии.-М.: Педагогика, 1989. – 192 с.

3.     Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укл. і гол. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь:ВТФ «Перун», 2005.

4.     Гапиченко Г. Проектна діяльність – спосіб практичного формування ключових компетентностей на уроках інформатики // Інформатика та інформаційні технології. – К., «Педагогічна преса», №3, 2012.

5.     Дидактика средней школы / Под ред. М. А. Данилова и М. Н. Скаткина. – М., 1975. – 256 с.

6.     М. Е. Єгорова Застосування педагогічних технологій у процесі навчання інформатики // Комп’ютер у школі та сім’ї – К.: «Фенікс»,  №2, 2002, с. 9-13.

7.     Лекрнер И. Я. Дидактическая система методов обучения. – М., 1976. – 348 с.

8.     Освітні технології: Навч. - метод. посібник / За ред. О. М. Пєхоти. – К.: А. С. К. , 2004. – 256 с.

9.     Полат Е. С. Метод проектов (Електронний ресурс). – Режим доступу://htth//nsk/fio.ru/festival/docs/polat.htm.

10.                       Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання//Відкритий урок. – 2003. - №3-4. – с. 19-27.

11.                       Сисоєва С. Особистісно зорієнтовані технології: метод проектів// Підручник для директора. – 2005.- №9-10. – с. 25-31.

12.                       Чанова М. В. Некоторые теоретические аспекты реализации метода проектов // Сибирский учитель. – 2002. - №6.